Архів

Помер лауреат Каннського фестивалю угорський режисер Міклош Янчо

Міклош Янчо належав до найвизначніших угорських режисерів. У Каннах 1972 року він отримав приз за режисуру, а в 1979 і 1990 роках - нагороди за внесок у кіно.

Редакція TV-Kino 2 хв читання
Угорський степ на світанку з кіньми і дерев’яним колодязем

Новина 2014 року.

31 січня 2014 року в Будапешті помер угорський режисер, сценарист і продюсер Міклош Янчо. Йому було 92 роки, причиною смерті називають рак легень. Янчо народився 27 вересня 1921 року в місті Вац на північ від Будапешта і працював у кіно з 1950 року до 2014-го. Про смерть оголосила Асоціація угорських кіномитців, а Variety писало, що режисер помер після тривалої хвороби. За даними Variety, його пережили дружина Жужа Чакань і четверо дітей.

Шлях у кіно

Режисерську кар’єру Янчо розпочав 1954 року з хронікальних документальних фільмів. Перший повнометражний фільм, «Дзвони відлетіли до Рима» (The Bells Have Gone to Rome), він зняв 1958 року. Міжнародну увагу йому принесли «Злиденні парубки» (Szegénylegények, відомий англійською як The Round-Up), 1966 року, а потім «Червоні та білі» (1967). Вони стали прикладом його стилю: довгі кадри без монтажних склейок, сільські угорські пейзажі та алегорії про владу за комуністичного режиму. Критики кінця 1960-х і 1970-х ставили його поруч з Інгмаром Бергманом і Мікеланджело Антоніоні.

  • «Червоні та білі» (1967);
  • «Червоний псалом» (Még kér a nép, 1972);
  • «Електра, моя любове» (1974);
  • «Ліхтар Господній у Будапешті» (1999).

Нагороди

1972 року Янчо отримав приз за найкращу режисуру Каннського фестивалю за «Червоний псалом»: це його найбільший успіх. Усього він п’ять разів був номінований на цю нагороду в Каннах. 1973 року режисер став лауреатом Державної премії імені Лайоша Кошута, найвищої нагороди Угорщини, а вдруге отримав її в 2006 році. Каннський фестиваль відзначив його нагородою за внесок у кіно у 1979 році, а Венеційський - «Золотим левом» за внесок у кіно в 1990 році (разом із Марчелло Мастроянні).

Пізні роки

Наприкінці 1970-х його фільми стали складнішими й алегоричнішими, а глядачі ставилися до них стриманіше. У 1980-х частина критиків закидала йому повторення візуальних і тематичних прийомів. Після майже десятирічної перерви він повернувся 1999 року з фільмом «Ліхтар Господній у Будапешті» про двох гробарів, які намагаються зрозуміти посткомуністичний світ. Сатиричний і самоіронічний тон картини повернув інтерес до режисера, і він зняв ще низку фільмів з тими самими героями. Останню стрічку, «Лише заради справедливості» (Oda az igazság), він завершив 2009 року.

Родина

Янчо був одружений тричі. Його другою дружиною з 1958 року була режисерка Марта Месарош, третьою з 1981 року - монтажерка Жужа Чакань, яка залишилася з ним до смерті. Від першого шлюбу з Katalin Wowesznyi (1949) у нього були діти Ніка (Міклош-молодший, 1952 року народження) і Бабуш (Каталін, 1955), а від третього шлюбу - син Давид (1982), теж монтажер. Із 1990-х він підтримував ліберальну партію SZDSZ і виступав за легалізацію канабісу.

Джерело: Вікіпедія